Городище Василіянське: давній монастир над Західним Бугом

Сучасне Городище Шептицької громади — невелике село над Західним Бугом. Але стара назва поселення — Городище Василіянське, польською Horodyszcze Bazyliańskie — зберігає пам’ять про значно давнішу історію.

Колись неподалік від основного села існував монастир. З ним історично пов’язані рукописи XII–XIII століть, Городиський пом’яник XV століття, а в XVIII столітті його чернеча громада була включена в історію нового василіянського монастиря у Кристинополі — сучасному Шептицькому.

Про яке саме Городище йдеться

Це принципове питання, оскільки населених пунктів із назвою Городище багато, зокрема є однойменні села в сучасній Волинській області.

Олександр Колесса у праці «Південно-волинське Городище і городиські рукописні памятники XII–XVI в.», виданій у Празі 1923 року, досліджував саме Городище над Бугом неподалік Белза і Сокаля. Сучасний бібліографічний опис цієї праці також прямо ідентифікує досліджуване Колессою поселення як Городище над Бугом біля Белза і Сокаля.

Саме це поселення пізніше документується як Horodyszcze Bazyliańskie. В офіційному каталозі Головного архіву давніх актів у Варшаві — AGAD — воно фігурує як філія греко-католицької парафії Кристинополя Белзького деканату.

Отже:

Слово «Волинь» у назві праці Колесси не означає сучасну Волинську область. Він використовував історико-географічне поняття Південної Волині.

Праця Олександра Колесси

Повний скан:

Олександр Колесса. «Південно-волинське Городище і городиські рукописні памятники XII–XVI в.». Прага, 1923

В авторському переліку своїх наукових робіт Колесса окремо називає три частини праці 1923 року: дослідження Городища та його рукописів, Городиський Апостол XII ст. і Городиські пергаментні листки Євангелія XII–XIII ст. Окремою роботою він називає Городиське Євангеліє XII–XIII ст.

Карта фон Міга 1779–1783 років: Городище і «Монастир» були окремими частинами

Одним із найважливіших джерел для локалізації монастиря є так звана карта фон Міга — перше військове картографування Галичини.

Офіційний проєкт Інституту археології та етнології Польської академії наук описує її як топографічну карту Королівства Галичини і Лодомерії, створену в 1779–1783 роках у масштабі 1:28 800. Оригінал зберігається у Військовому архіві у Відні під шифром B IXa 390. Карта складається з 413 великих аркушів.

Офіційний інтерактивний локатор карти фон Міга:
Instytut Archeologii i Etnologii PAN — Mapa Galicji 1779–1783

Особливо важливим є академічний покажчик до тому 9 видання карти. Для секцій 287–291 він окремо перелічує:

«Horodyszcze (Bazyliańskie) oraz Monaster i domy Horod».

Тобто вже картографічний матеріал кінця XVIII століття розрізняє Городище Василіянське та окремий Monaster.

Офіційний покажчик тому 9 карти фон Міга

Ілюстрація: Городище і «Монастир» на карті фон Міга

Краєзнавчий портал Krystynopol.info публікує саме потрібний фрагмент карти з підписом «Городище та околиці на карті Ф. фон Міга 1779–1782 рр.». На цій самій сторінці описано основну забудову Городища та окремий присілок «Монастир».

🗺️ Відкрити зображення фрагмента карти фон Міга з Городищем і «Монастирем»

Каталог «Дерев’яні церкви Західної України», також посилаючись на карту першого військового обстеження, зазначає, що в основній частині Городища на карті 1783 року церкви не позначено, натомість монастир показаний віддалено на південний схід, на лівому березі Західного Бугу. Це вже вторинна інтерпретація карти, але вона узгоджується з академічним покажчиком, який окремо називає Horodyszcze Bazyliańskie та Monaster.

Краєзнавчий нарис Олени Замойської, що спирається, серед іншого, на рукописну «Книгу історій василіянського монастиря у Кристинополі», описує близько двадцяти хат основного села та ще п’ять хат за пасовищем — у присілку, який називали «Монастир». Саме там автор локалізує давню обитель.

Це добре узгоджується із сучасною географією: основна частина Городища з нинішнім храмом та старий цвинтар у районі історичного присілка «Монастир» розташовані окремо, приблизно за кілометр один від одного, а між ними лежить заплавна територія Західного Бугу.

Тому давній монастир не слід локалізувати біля сучасної церкви в основній частині села. Його територію потрібно шукати в районі старого цвинтаря та колишнього присілка «Монастир».

Коли виник монастир

Точної дати заснування монастиря наразі немає.

Найважливішим раннім джерелом є Городиський пом’яник, початок якого Колесса датував 1484 роком. Краєзнавче дослідження, засноване на працях Колесси й монастирських матеріалах, повідомляє, що записи пом’яника охоплюють період 1484–1737 років.

Пом’яник — це не грамота про заснування монастиря, тому 1484 рік не можна автоматично називати роком заснування обителі. Він лише дає надійний орієнтир: монастирська традиція простежується щонайменше від XV століття.

За викладом пом’яника в Колесси, засновниками монастиря названі «незнані ближче православні володарі». Хто саме це був, достовірно встановити не вдалося. Пізніші спроби конкретно називати цих володарів руськими князями є вже реконструкцією, а не прямим документальним свідченням.

Чи міг монастир існувати вже у XII столітті

Причиною для такої гіпотези є кілька надзвичайно давніх рукописів, історично пов’язаних із Городищем. Проте вік рукопису сам по собі не доводить існування монастиря на момент його написання.

Тому слід чітко розрізняти:

доведений факт — стародавні рукописи в певний період перебували або були пов’язані з Городищем;

гіпотеза — сам монастир уже існував у XII столітті й саме в ньому ці книги переписували.

Городиський, або Кристинопільський, Апостол

Кристинопільський Апостол — великий кириличний пергаментний рукопис XII століття. У сучасних наукових каталогах він також прямо називається Городиським Апостолом. Основні його частини нині зберігаються у Львові та Києві; у 2020 році в Кракові були ідентифіковані ще чотири пергаментні аркуші цього самого кодексу.

Сучасне рецензоване дослідження Станіслава Волощенка 2022 року називає його одним із важливих кириличних рукописів Київської Русі XII століття. У бібліографії цього дослідження київська частина прямо каталогізується як Апостол тлумачний «Христинопільський» або «Городиський».

У рукописі є пізніші записи, які пов’язують книгу з Городищем. Краєзнавчий виклад посилається, зокрема, на запис XIV століття, а сучасна історія рукопису також визнає його давній зв’язок із Городиським монастирем.

Водночас немає підстав стверджувати як доведений факт, що Апостол був переписаний саме в Городищі у XII столітті. Сучасні мовознавчі дослідження впевнено говорять про його галицько-волинське походження, але це ширший регіон.

Городиське, або Бучацьке, Євангеліє

Це інша книга, не Кристинопільський Апостол і не Городиські пергаментні листки.

Енциклопедія НТШ описує Бучацьке, або Городиське, Євангеліє як пергаментний рукопис XII — першої половини XIII століття обсягом 160 аркушів. У XV столітті книгу було подаровано Городиському монастирю; пізніше вона зберігалася у василіянському монастирі в Бучачі, звідки й походить назва «Бучацьке». Нині рукопис перебуває в Національному музеї у Львові.

Саме слово «Волинь» у старій літературі тут легко вводить в оману. Йдеться не про сучасну Волинську область. Контекст праць Колесси, зв’язок із Кристинополем та ідентифікація Городища над Бугом показують, що мова йде про те саме Городище Василіянське біля Белза і Сокаля.

Щодо місця створення рукопису є розбіжність у наукових атрибуціях. Енциклопедія НТШ нині локалізує переписування на півночі історичної Волині, тоді як Колесса вважав місцем його постання Південну Волинь, Городище. Отже, твердження «Євангеліє написали в Городищі» слід подавати лише як гіпотезу Колесси, а не як встановлений факт.

Надійне формулювання таке:

Городиські пергаментні листки Євангелія

Це третя окрема пам’ятка.

Колесса у своєму власному переліку праць відділяє «Городиські перґамінові листки Євангелія з XII–XIII в.» від Городиського Апостола та від повного Городиського Євангелія.

Отже, в історії Городища потрібно розрізняти щонайменше три рукописні комплекси: Городиський/Кристинопільський Апостол, Городиське/Бучацьке Євангеліє та Городиські пергаментні листки Євангелія.

Саме концентрація таких старих рукописів дала підстави Колессі та іншим дослідникам розглядати Городище як важливий осередок книжної культури. Але твердження про існування тут у XII столітті повноцінного скрипторію залишається гіпотезою.

Що пом’яник розповідає про монастирську громаду

У краєзнавчому опрацюванні Городиського пом’яника наводяться імена низки місцевих ігуменів: Германа, Івана, Меркуріїла, Івана Дідушицького, Герасима, Сильвестра Малиновського та ієромонаха Антонія Телецького. Там само повідомляється, що серед доброчинців і ктиторів монастиря були белзькі міщани. Ці відомості передані через працю Колесси й пом’яник; оригінал рукопису в межах цієї статті окремо не перевірявся.

Те саме джерело повідомляє про важкий мор 1654 року, під час якого померло 19 місцевих ченців, зокрема ігумен Варлаам.

У пом’янику є також згадки про черниць. Останній наведений запис, розміщений між записами 1729 і 1737 років, називає інокиню Таїсію Травечанку ігуменею Городиського монастиря. Якою саме була організаційна форма жіночої громади та чи мала вона окремий монастирський комплекс, на підставі доступних джерел сказати впевнено не можна.

Православний монастир і пізніші василіяни

Найдавніший монастир не варто називати «василіянським» у тому самому організаційному значенні, яке це слово мало у XVIII столітті.

Ранні згадки стосуються руської православної чернечої традиції. Василіянський Чин у централізованій ранньомодерній формі сформувався пізніше.

До середини XVIII століття Городиський монастир уже був унійним і входив у систему василіянських монастирів. Точного року переходу саме цієї обителі до Унії в перевірених джерелах наразі не встановлено.

Занепад монастиря у XVIII столітті

Краєзнавче дослідження, що посилається на архівні документи та працю Беати Лоренс про редукцію василіянських монастирів, повідомляє: 1748 року Городиський монастир приєднали до Волсвинського, а 1754 року обидві малозабезпечені обителі планували ліквідувати. Реалізація рішення затягнулася. Оскільки ці деталі тут отримані через вторинне опрацювання, їх варто в майбутньому звірити безпосередньо з відповідними актами.

Натомість сам подальший процес приєднання Городища до Кристинополя добре підтверджується сучасними академічними дослідженнями.

Кристинопільський монастир і кінець самостійної обителі в Городищі

У 2025 році історик Мельхіор Якубовський з Інституту історії Польської академії наук опублікував рецензоване дослідження Building a Basilian Monastery in Krystynopol, 1760s–1770s. Воно базується на великому комплексі документації Кристинопільського монастиря — хроніці, інвентарях, будівельних рахунках та інших архівних матеріалах.

У 1760-х роках Францішек Салезій Потоцький створив новий василіянський центр у Кристинополі. Городиський і Волсвинський монастирі були приєднані до нового осередку; краєзнавчі матеріали фіксують, що у 1764 році в Городищі залишалося лише троє братів.

Це важлива деталь: Городиський монастир не був фізично «перенесений» до Кристинополя. До нового центру переходили монахи, управління, частина майна та книгозбірня; сама територія в Городищі залишалася на місці.

Що сталося з монастирськими землями

Після втрати самостійності Городище стало залежним господарським осередком Кристинопільського монастиря — фільварком. Краєзнавче дослідження на підставі монастирської хроніки прямо говорить про подальше існування Городиського фільварку та про те, що з часом його господарське значення різко зменшилося.

На початку XX століття, за цим джерелом, Кристинопільському монастирю в Городищі залишалися невеликі земельні ділянки та корчма. Після продажу корчми фільварок фактично припинив існування. Цю конкретну господарську деталь слід вважати відомістю з вторинного джерела, доки відповідну монастирську книгу не буде перевірено безпосередньо.

А куди поділися самі будівлі монастиря?

У перевірених джерелах не знайдено акта, який повідомляв би, що монастирські келії були в певному році знесені, спалені, розібрані чи перевезені до Кристинополя.

Так само немає підтвердження, що старі монастирські будівлі використали як будівельний матеріал для нового Кристинопільського монастиря.

Краєзнавчий нарис повідомляє, що наприкінці XIX століття про давню обитель уже нагадували передусім велика стара липа та дерев’яна дзвіниця. Про збережений житловий монастирський корпус чи келії у цьому описі вже не йдеться.

Отже, можна документувати зникнення монастиря як установи, але не можна поки що назвати дату і причину фізичного зникнення його основних будівель.

Припускати поступове розбирання або занепад можна, але доказів для такого твердження наразі недостатньо.

Монастир, церква і старий цвинтар

Місцева церковна хроніка у викладі Олени Замойської описує наприкінці XIX — на початку XX століття церкву та розташований поруч цвинтар у районі, до якого під час повеней доводилося добиратися через затоплене пасовище між селом і присілком «Монастир».

Ця деталь надзвичайно добре відповідає сучасній топографії: старий цвинтар розташований окремо від основної забудови села, через заплаву Західного Бугу.

Це є ще одним аргументом на користь локалізації історичної монастирської ділянки в районі цього цвинтаря, а не біля сучасної церкви.

Однак точні межі монастирського двору, положення келій, брами, господарських споруд та первісного монастирського цвинтаря без кадастрової карти встановити поки що неможливо.

Що відомо про церкву XIX століття

Саме тут джерела починають суперечити одне одному.

Каталог «Дерев’яні церкви Західної України», який звіряє відомості з церковних шематизмів, повідомляє три різні датування старого храму:

шематизм 1903 року подає 1869 рік будівництва;

шематизм 1910 року — 1689 рік;

шематизм 1914 року повідомляє, що храм був відновлений і посвячений у 1869 році.

Це дозволяє припустити, що 1869 рік міг бути не датою появи церковного осередку з нуля, а роком великої перебудови, відновлення або заміни старшого храму. Але без первинних будівельних документів це залишається лише можливим поясненням.

Краєзнавчий нарис натомість повідомляє, що до 1869 року на терені колишнього монастиря стояла стара дерев’яна церковна споруда, після чого було споруджено більший храм. Це вторинна реконструкція за монастирськими матеріалами.

Яка церква згоріла 1915 року?

Шематизм 1918 року, за даними каталогу дерев’яних церков, повідомляє лише, що городиська церква була спалена під час війни. Він не дає в наведеному викладі координат або формулювання «на території колишнього монастиря».

Краєзнавчий нарис, спираючись на хроніку о. Юліана Дація, конкретизує рік як 1915 і повідомляє про пожежу церкви разом зі старою дзвіницею. У тому ж історичному оповіданні церква й цвинтар пов’язані з місцевістю за затоплюваним пасовищем, тобто районом присілка «Монастир».

Це є серйозним аргументом на користь того, що храм, який знав о. Дацій і який згорів у 1915 році, міг стояти біля старого цвинтаря.

Проте для остаточного висновку потрібна карта або первинний документ кінця XIX — початку XX століття з точним положенням храму.

Тому найточніше наразі написати:

1924 рік і сучасна церква: що насправді підтверджено

Шематизм 1926 року, у викладі каталогу дерев’яних церков, згадує в Городищі Василіянському нову дерев’яну каплицю, збудовану 1924 року. Це достатньо сильне свідчення існування нової церковної будівлі на той момент.

Пізніші каталоги ототожнюють цю споруду із сучасною дерев’яною церквою Городища.

Але в самому наведеному повідомленні шематизму немає твердження, що каплицю 1924 року поставили саме на місці храму, який згорів у 1915 році. Фраза «на її місці» з’являється вже в пізніших краєзнавчих публікаціях.

Це суттєво, тому що сучасна церква стоїть в іншій частині Городища, приблизно за кілометр від старого цвинтаря та району історичного присілка «Монастир».

На території сучасного цвинтаря, де локалізується старий монастирський осередок, нині немає ані церкви, ані каплиці.

Тому твердження:

— джерелами не доведене і суперечить реальному просторовому розташуванню об’єктів.

Коректно говорити про дві окремі історичні лінії.

Перша: територія давнього монастиря, присілок «Монастир», старий цвинтар і невстановлена до кінця доля храму, який існував у цьому районі.

Друга: дерев’яна церковна споруда 1924 року в основній частині Городища, з якою сучасні каталоги пов’язують нинішній храм.

Що відомо про сучасний храм

Найнадійніша дата, яку наразі вдалося знайти для сучасної церковної споруди, — 1924 рік: уже шематизм 1926 року згадує нову дерев’яну каплицю в Городищі Василіянському.

При цьому в перевірених джерелах не вдалося знайти надійно підтверджених відомостей про:

ім’я архітектора;

конкретного майстра або будівничого;

основного фундатора;

точну дату початку робіт;

точну дату освячення;

єпископа, який освячував нову споруду.

Тому приписувати ці дані будь-кому без архівного документа не варто.

Так само не можна переносити на сучасний храм дату 1869 року: вона стосується попереднього церковного об’єкта або його відновлення, про місце якого джерела потребують додаткової перевірки.

Що сталося з монастирською бібліотекою

На відміну від будівель, доля принаймні частини книжкового зібрання простежується значно краще.

Краєзнавче дослідження на підставі монастирських матеріалів повідомляє, що до Кристинополя перейшла частина книг із Городища: старі богослужбові рукописи, Мінея XVI–XVII століть, Четвероєвангеліє, збірники проповідей та Псалтир XIII–XIV століть.

Сучасне дослідження Кристинопільського Апостола також простежує його переміщення через Городище, Волсвин і Кристинопільський монастир.

Саме переміщення книг пояснює, чому рукописи, історично пов’язані з Городищем, сьогодні відомі під назвами Кристинопільський та Бучацький.

Городище після монастиря

Монастир як самостійна чернеча установа зник у XVIII столітті, але його пам’ять пережила саму обитель.

У XIX і на початку XX століття поселення офіційно продовжувало називатися Horodyszcze Bazyliańskie.

AGAD зберігає метричні книги Кристинопільської греко-католицької парафії, в яких Городище Василіянське фігурує як філія. Зокрема, збереглися комплекси за 1868–1882, 1883–1896 та 1905–1931 роки.

Для родин, предки яких жили в Городищі, це особливо цінне джерело: у цих книгах є записи про народження, шлюби та смерті місцевих мешканців.

Каталог метричних книг AGAD — Krystynopol / Horodyszcze Bazyliańskie

Що сьогодні можна вважати встановленим

Найнадійніша реконструкція історії виглядає так.

XV століття і раніше. Щонайменше від 1484 року простежується Городиський пом’яник і монастирська традиція. Давніші рукописи дозволяють ставити питання про ще старше походження осередку, але не доводять існування монастиря вже у XII столітті.

XII–XV століття — рукописна спадщина. З Городищем пов’язані Кристинопільський/Городиський Апостол, Городиське/Бучацьке Євангеліє та окремі Городиські пергаментні листки. Місце створення цих книг не слід автоматично ототожнювати з Городищем.

XVII століття. Пом’яник у пізнішому опрацюванні свідчить про значну чернечу громаду; до 1654 року відноситься запис про смерть 19 ченців під час морової пошесті.

XVIII століття. Монастир слабшає, входить до василіянської структури, а у 1760-х роках його самостійність остаточно припиняється в процесі створення нового Кристинопільського монастиря.

1779–1783 роки. Карта фон Міга та її академічний покажчик чітко розрізняють Horodyszcze Bazyliańskie й окремий Monaster. Це найважливіше картографічне підтвердження того, що монастирська ділянка не збігається з основною забудовою сучасного села.

XIX століття. Городище залишається філією Кристинопільської парафії. Про точну історію старої церковної будівлі джерела дають суперечливі дати — 1689 та 1869.

1915 рік. За хронікою о. Юліана Дація церква і дзвіниця згоріли; шематизм 1918 року незалежно підтверджує, що городиський храм було знищено під час війни. Точне місце цього храму ще потрібно остаточно прив’язати картографічно.

1924 рік. У Городищі споруджена нова дерев’яна каплиця, зафіксована шематизмом 1926 року. Пізніші каталоги пов’язують її із сучасною церквою в основній частині села. Немає доказу, що вона стоїть на місці давньої монастирської церкви.

Що досі невідомо

Ми все ще не маємо достатньо доказів, щоб назвати точний рік заснування монастиря, довести його існування у XII столітті, встановити точне місце створення найдавніших рукописів, визначити момент фізичного зникнення монастирських келій, відновити точний периметр монастирського двору та беззаперечно локалізувати храм, який згорів під час Першої світової війни.

Так само не встановлені за надійними документами імена архітектора, будівничого та фундатора сучасної церковної споруди 1924 року.

Найкращим наступним джерелом для локалізації монастиря була б австрійська кадастрова карта Городища XIX століття. На відміну від військової карти фон Міга масштабу 1:28 800, кадастровий план повинен показувати окремі земельні парцелі, будівлі, дороги та межі власності.

Саме такий документ може дозволити накласти старий монастирський двір на сучасну карту з точністю вже не до кілометра, а до конкретних земельних ділянок.

Основні джерела та посилання

1. Олександр Колесса. «Південно-волинське Городище і городиські рукописні памятники XII–XVI в.». Прага, 1923.
   Скан на Вікіджерелах
2. Stanisław Wołoszczenko. «Niedawno odkryte fragmenty Apostoła Krystynopolskiego z XII wieku». Biblioteka, 2022. Рецензоване сучасне дослідження Кристинопільського Апостола.
   Стаття та PDF
3. Енциклопедія НТШ. «Бучацьке Євангеліє». Містить сучасне датування, історію зберігання та окремо подає гіпотезу Колесси про походження рукопису.
   Стаття
4. Melchior Jakubowski. «Building a Basilian Monastery in Krystynopol, 1760s–1770s». Biuletyn Historii Sztuki, 2025. Рецензована академічна робота про створення Кристинопільського монастиря.
   Стаття
5. Instytut Archeologii i Etnologii PAN. «Mapa topograficzna Galicji 1779–1783». Офіційне наукове видання та локатор карти фон Міга.
   Інтерактивний локатор
6. Galicja, т. 9 — секції 287–291. Академічний покажчик, де окремо перелічені Horodyszcze (Bazyliańskie) та Monaster.
   Покажчик
7. Олена Замойська. «Нарис історії Городища василіянського». Вторинне краєзнавче джерело, укладене за матеріалами «Книги історій василіянського монастиря у Кристинополі», фондів ЦДІАЛ, ЛННБ та інших матеріалів. Корисне для локальних подробиць, але його висновки слід звіряти з первинними документами. Саме на цій сторінці опублікований потрібний фрагмент карти фон Міга.
   Нарис та зображення карти
8. Archiwum Główne Akt Dawnych — AGAD. Метричні книги Кристинопільської парафії з філією Horodyszcze Bazyliańskie.
   Архівний каталог
9. «Дерев’яні церкви Західної України». Городище. Вторинний каталог, цінний насамперед зведенням відомостей із шематизмів 1903, 1910, 1914, 1918 та 1926 років. Його твердження про тотожність місць старого й нового храмів не слід приймати без додаткового картографічного доказу.
   Сторінка храму

Підсумок

Історія Городища Василіянського значно складніша, ніж проста історія «монастиря, який колись стояв біля сучасної церкви».

Карта фон Міга показує іншу просторову структуру: основне Городище та окремий монастирський осередок. Академічний покажчик карти прямо зберіг обидві назви — Horodyszcze Bazyliańskie та Monaster.

Сам монастир документально простежується щонайменше до XV століття. З ним пов’язана виняткова рукописна спадщина — Городиський Апостол, Бучацьке Євангеліє та інші пергаментні пам’ятки. Але переносити дату цих книг на дату заснування монастиря без додаткових доказів не можна.

У XVIII столітті монаша громада втратила самостійність і була включена до нового Кристинопільського осередку. Земля ще певний час існувала як монастирський фільварок, тоді як точна доля давніх келій залишається невідомою.

А історію храму, що згорів під час Першої світової війни, та сучасної церкви 1924 року потрібно розглядати окремо, доки старі карти або первинні церковні документи не доведуть їхній точний просторовий зв’язок.

Саме це — пошук старого кадастру й точне накладення його на сучасну місцевість — є наступним кроком у відновленні історії монастиря Городища Василіянського.